Так Вы же с ним практически не видитесь, откуда у вас такие теплые отношения?

Аврора, для того, щоб бути близькою з людиною, зовсім не потрібно часто з нею бачитися. Знаю з власного досвіду, скільки не минуло б часу, як я не бачуся зі своєю подругою, та варто нам зустрітися, як відразу виникає враження, ніби між нами й не було довгої розлуки... Тим паче, зараз існують такі речі, як телефон, соціальні мережі, скайп, завдяки яким розлука не здається чимось страшним...

а где ваша подруга живет?
вот я совершенно согласна с вами..Моя лучшая подруга тоже живет не в Харькове, и мы сней видимся ну в лучшем случае раз в три месяца, так постоянно общаемся то по скайпу то в котакте))очень удобно)))

Моя подруга вже кілька років проживає у Києві, додому приїздить вкрай рідко, один раз на кілька місяців, проте відстань ні в якому разі не впливає негативно на нашу дружбу. Адже для того, щоб бути близькою з людиною, зовсім не обов"язкове її фізичне перебування поряд...

Если это подруга, брат, сестра, так конечно, а если расстояние между любящими людьми, так ни скайп ни контакт не спасут такие отношения.
У меня тоже есть подруга заграницей, переписываемся вконтакте, но редко, дома она примерно ращ полгода, но дружеские отношения не теряли, всегда приятно проводим время

Особисто я не дуже люблю спілкуватися по телефону, живого контакту нічого не замінить, але якщо рідко бачитесь, то що залишається.

у меня есть младшая сестренка. в детстве часто ссорились по пустякам, а сейчас это моя лучшая подруга.

Усі діти сваряться між собою, це є нормальним явищем... більше того, ми вже й дорослі можемо посваритися з сестрою... та в наших сварках ніколи немає ненависті і злоби... сваримося частіше по тій причині, що сестра і досі вважає мене маленькою дитиною і виховує своїми порадами))) Та ображатися довго на неї я не можу, максимум, скільки ми можемо не розмовляти - це день - два і то, через маму будемо розпитувати одна про одну

Я хоч і дуже сильно люблю свою сестру, але у нас настільки різні характери, що довго в мирі ми з нею жити не можемо, хоча потім обоє переживаємо, що посварились.

Мы тоже с сестрой часто ссоримся, но дуемся недолго. Все-таки мы сестры и должны уступать одна другой. И, тем не менее, все наболевшее и сокровенное можно выложить только сестре. Она всегда поддержит и поймет. А иногда просто помолчит рядом и уже становится легче.

Можливо коли ми будемо трішки старшими, то будемо розумнішими.

Очень сближает сестер, когда у обеих уже есть детки, мужья. Тогда ощущается обоюдная забота и разговоров много общих о семейных делах

Конечно, они всегда будут созваниваться и спрашивать друг у друга советы)

Не в коем случае нельзя терять отношения с семьей, братья и сестры это частичка тебя. Можно злится, обижаться, ссорится, но всегда ЛЮБИТЬ и заботится, потому что это твоя семья.

Часто бывает, что гордость мешает людям переступить через что либо, вот так и рушатся отношения.

Гордость у всех разная. Чаще за ней скрывается ранимость, недооценивание себя, глупость, неумение попросить прощения и признать свои ошибки. Я не исключение.

Я, все таки напевно, частіше мирюсь з сестрою, частіше прошу пробачення, можливо тому, що я старша і все рівно трохи більше вже в житті розумію.

когда маме мне сказала, "ну чего вы постоянно собачитесь, вы же родные"...на что ей ответила, что это уже традиция с детства когда были маленькие то делили конфеты, потом еще что то...

, моя мама також у нас таке запитувала, ми разом з сестрою довго разом не можемо знаходитись

у нас еще с братом получается разные отцы...и характерами мы в них...и мама всегда причитает...что мол хоть бы один кто то в нее пошел, был умнее и умел уступать....так нет же... как два барана на мосту