В ночь с 13 на 14 июня во время захода на посадку в аэропорту Луганск террористы подбили военно-транспортный самолет Воздушных Вооруженных Сил Украины ИЛ-76. Насколько известно, самолет был поражен выстрелами огнем из зенитной установки и крупнокалиберного пулемета. Министерство Обороны Украины сообщает, что он перевозил личный состав с целью ротации, на борту самолета находились военнослужащие, техника, снаряжение и продовольствие. По разным данным на борту находились от 30 до 49 военнослужащих, точное количество погибших МОУ не сообщает, но если верить данным прессы, то на борту находилось 40 военных и 9 членов экипажа.
Украинские власти данный случай назвали терактом, ответственность за который уже взяла на себя «Луганская народная республика». Они заявили, что самолет сбили «ополченцы», был нарушен приказ Болотова (лидера сепаратистов на Востоке Украины) о закрытом воздушном пространстве над Луганском. Они предупреждали, что в случае нарушения приказа, будут приняты соответствующие меры.
В память о погибших, 15 мая в Украине оглашено Днем Жалобы, а в 12.00 объявлена минута молчания.

В такі моменти уже і слів нема, просто болить душа і сльози навертаються прямо зараз, нікому не побажаєш з матерів хоронити молодих хлопців, своїх синів, дуже зацепив серце ось цей вірш...
Світлій пам'яті найкращих Синів України, які загинули, здобуваючи для нас волю.

Не знаю, чи перестраждаю?
Не знаю, чи переболить?
Те, що Вкраїну розпинають,
Що кров річками струменить!
Що гинуть добрі, мужні ДІТИ -
Сини чиїхось матерів!
Де серце, що болить, подіти?...
В скорботі стих пташиний спів...
А ягідки такі чудові,
Що завжди око милували,
Тепер, немов краплини крові,...
Не щастя - жалю додавали!
Хотіли дощики їх змити... -
Та, скільки лили, не змивали!
Думали трави їх накрити,
Та крізь них краплі проростали!
І сльози - гіркі, тажкі сльози,
З душі та серця рясно лили,
Але крові синів-героїв
з землі Вкраїнської не змили!
І Божі роси, які зранку
Так хочуть вмити і зустріти,
Плачуть над вбитими Синами
Та кров Їх теж не можуть змити!
Ніби здається, що вогненні
Ці плями смутку вже зникають...
Та це лиш сон... Ось знов крізь землю...
Криваві квіти проростають!
І сонце теж червоне сходить...
Й за ліс зайде також багряне!
Воно кривавить за Синами!
Й схоже на серце тої Мами,
Що народила, полюбила
І пестила своє дитя...
Скільки разів благословила
На довге, радісне життя!

Та в серці маючи безмежну
Любов до Мами й України,
У сні цілує обережно
Він Маму та іде з руїни
Кохану землю визволяти!...
Й... не вернеться!Дарма, що Мати
Так палко, віддано молилась!
Бо сила пекла вкоренилась
У нашу землю, Богом дану,
Щоб знищити її кохану...
О, Сину! Й знов краплини крові
Із серця рясно струменять!
Сонця зайшло... Й місяць червоний
Освітлює тіла солдат...
А зорі - зорі золотії,
Усі із чорними стрічками!
Цілують личка молодії,
Журно колишуть замість Мами.
Цю колискову всюди чути!
І вона кожне серце крає!
Земля моя від неї плаче
Й чевоні мальви зацвітають!
І молять Бога пелюстками
І пахощами так благають,
Щоб відповів кожен, хто винен,
За ріки крові в моїм краю!
І за серця, в яких навіки,
Журливі квіти проростають!
І за Синів - наших героїв,
Що Ангелами тут літають!

Я, коли дізналася про дану трагедію, навідріз відмовилася вмикати новини... Мені достатньо того було, як моя мама описувала цих дітей, що були в тому літаку... Я так наплакалася.... Доки це ще триватиме... Скільки ще загине наших молодих, крепких, гарних хлопців через ту мерзоту

Это была большая трагедия, и хуже всего, что это все продолжается, вот позавчера опять сбили вертолет, 9 военных погибло, сколько можно????