Я страшно не люблю когда лезут в мое личное пространство и себе этого не позволяю по отношению к мужу и детям. И мы все никогда не переступаем эту границу. Просто я понимаю, что если захочу что-то скрыть, то легко это сделаю и так же каждый . Зачем тогда опускаться до такого уровня и выглядеть ищейкой в глазах близких. Это лично мое мнение, не спорю.

Моєму раніше було дуже цікаво читати усе, що я пишу, не так тут, як особливо у соціальних мережах... А я завжди забороняла йому це робити, мотивуючи тим, що це моя особиста територія і нема чого йому туди пхати свого носа. Та потім я собі подумала, а чому б і ні? Адже ніяких секретів у мене від нього немає, нехай собі читає... І тільки я це вирішила, як від повністю втратив інтерес до моєї писанини...

У меня тоже вроде нет особых секретов, но мне важен именно принцип: я должна иметь что-то свое, не нарушимое чьим-то присутствием, ведь я сама позволяю ему иметь что-то свое, не лезу в телефон и в его соц.сети и т.д. Ну и кроме того - ведь написанное зачастую можно понять по-разному, у меня есть знакомый, который принципиально ничего важного не пишет в аське или смс: говорит - однобокое писание иногда можно истолковать привратно. Я к примеру что-то напишу с подколом кому-то ВКонтакте, а муж помет все буквально и начнет в душе что-то переживать.

Ну так это же логично, что когда скрывают и запрещают читать, то кажется, что там что-то секретное и плохое в его сторону. А когда видит, что не скрывают, то и не лезет потому что у него свои интересы. Правда у меня в соцсетях аков нет, только такие вот несколько форумов. А в соцсетях может это таки ревность срабатыват?

Если знаете пароли друг друга значит есть полное доверие,а вот когда говорят зачем тебе,или ты мне не доверяешь?так уже появляются какие-то сомнения.

Мы пароли друг друга не знаем, но я обычно не выхожу с сайта и если захочет морочится, то вполне сможет зайти в мой браузер и почитать. Правда ни разу за таким не заставала. Только когда я сижу и пишу, то несколько раз заглядывал через плечо, но настолько немного, что я не могу это привычкой назвать

А ось я навпаки, просто ненавиджу, коли мій чоловік читає в той час, як я щось пишу... Ну не можу я думати, коли хтось в цей час читає мої думки. А ось коли вже написала, будь ласка, читай собі на здоров"я...

В мене був знайомий, то він зі своєю дівчиною розлучився через те, що коли вийшов з ванної, то побачив, що вона щось дивиться в нього в телефоні. Мол раз перевіряє, значить немає довіри. А я вважаю, що якби не було що приховувати, то так би яросно не ховав свого телефона і через те, що овна там щось читала не рвав би стосунки.

Мені чомусь здається, що стосунки ці про які Ви описуєте уже давно тріщали по швам, а телефон виявився останньою краплею. Я теж категорично не люблю, коли без мого відома чоловік риється у моєму телефоні, тому він, знаючи про це, риється в ньому в моїй присутності

Так я тоже писать не могу тогда. Обычно останавливаюсь, спрашиваю что-то, или говорю: хочешь почитать? Так он обычно говорит, что нет, что ему не интересно, либо же это просто значит, что он сам хочет к компу сесть

Якби я сказала, чи не хоче він почитати, то почитав би з радістю, ще й кожне повідомлення прокоментував би зі своєї колокольні. ЧАсом це так дратує, стоїть собі спокійно , щось там робить, а потім як побачить, що я щось пишу, то рєзко підбігає, щоб всигнути прочитати. Дєтскій садік, одним словом.

В мене від чоловіка таємниць немає, тому я не проти, щоб він читав, але йому це не цікаво

Так і моєму стало не цікаво, коли він врешті зрозумів, що таємниць у мене від нього немає. Зараз сама пропоную йому почитати, залишаю відкритою сторінку, на що він відповідає, що йому є на що потратити свій вільний час...

Вот странно, у меня муж тоже точно так же говорит, когда я ловлю его над "душевным стоянием". Говорит - да нет, то я просто к компу хочу. Но при том, что у нас 2 совершенно отдельных рабочих места дома То ли интерес ими, мужиками, двигает, то ли просто скучно, вот и охота поглядеть, чем мы там заняты, особенно когда мы увлеченно что-то пишем. Наверное, на лице написано что-то интересное.

А в кого чоловіки кусаються? Невже ще в когось є такі чоловіки, як у мене))) Для мого чоловіка вкусити мене або ущипнути це своєрідний прояв любові. При чому робить він це не легенько, а досить боляче... Я можу заплакати, віддати аналогічно боляче здачі, надовго образитися, проте все - одно, проходить якийсь період і все починається знову...

Не, зубами не кусается, слава Богу. Но где-то года через два после свадьбы у него появилась привычка иногда хватать меня и скручивать как-то. Если я при этом ничего не делаю, то он останавливается и спрашивает почему я не сопротивляюсь. Игры у него такие. А я-то знаю, что начнешь сопротивляться, то могут и синяки появится. А он вроде бы не верит, что мне больно может быть

А мій не кусається і не щіпається. І це добре, бо я таке терпіти не можу. Зато мій чоловік любить мене жо побі бити Проходить повз мене, стукне і далі йде. А ще любить з себе каратиста строїть, прийоми ногами показувати, то я часом як він ногою замахується, то зловлю ту ногу і не відпускаю, а він так і танцює на одній нозі.

По тому місці на яке я сідаю мій чоловік також любить мене ляснути та я ніколи не гублюся і відразу даю здачі, при чому по тому, по чому попаду і з усієї сили обов"язково. Тому він намагається мене вдарити і швиденько утікати, щоб я не встигла оговтатися та наздогнати його...

О, мій ще любить заглядати чи я в трусиках чи ні. А як до нього загляну у відповідь, то кричить, що я якась не нормальна. А він мабуть нормальний.

Ваш каратиста из себя строит, а мой боксера. Подойдет стукнет по руке или плечу и в стойку. И говорит, чтоб я его тоже стукнула. Иногда и отвечаю как могу. Но то ли он терпит, то ли настолько толстокожий, что ему и правда не больно... Но вот если вдруг куда-то не туда попаду (не то о чем подумали!), то сразу отпускает и убегает обиженый. А потом рассказывает куда надо бить