Про етап в житті ви дуже влучно сказали. я коли почула про смерть Ступки, а потім і Олійника теж про те саме подумала. Йдуть із життя ті люди, кого ми звикли слухати і дивитися, з чиїх жартів звикли сміятися, хто нам полюбився і став вже більше ніж просто знайомим обличчям з екрану.
Така порожнеча в душі після цього всього. Я як почну думати, що це тільки початок і з кожним днем ми почнем втрачати таких людей, то так від цього стає сумно.

Нещодавно був рік без Богдана Сильвестровича....Як швидко летить час...

Я смотрела в новостях, что его сын Остап что-то говорил возле театра, но попала на конец сюжета. Никто не знает, о чем была речь?

Странно, что при жизни все воспринимаешь как должное и навсегда. Так и Ступка: смотрела его фильмы, слушала речи (когда он был министром культуры) и это было как в порядке вещей, даже не понимала, нравится ли он мне как человек, как актер? Лишь после смерти, слушая исповедь его самых близких людей, поняла, какой он был многогранный, талантливейший, справедливый и замечательный человек.