Так Ви йому говоріть, що це він обирає бокс, а Ви надаєте перевагу боям без правил Ви подивіться, наглий який, перший зачепить, а тоді ще й ображається, що не по тому місці його вдарили

Ну он-то знает, что первый начал, так что обижается не сильно И это кстати у меня несколько раз получалось больше в борьбе, чем в варианте с боксом. Я когда типа бокса пытаюсь ударить, то моим рукам все равно больнее, чем ему. И вообще как-то не интересны мне эти драки.

Бачите, дівчата, всіх нас чоловіки трохи б"ють. Б"ють - значить люблять. Мій ще пощочіну може в шутку дати, тільки не дуже любить, коли я здачу даю.

Що - шо, а ось за ляпаса я сильно образилася б... Такого я не розумію, навіть жартома. Ляпас по обличчю - це для мене взагалі щось дуже принизливе! Нехай краще кусається, щипається, чи шльопає по попі)))

Ну він може і ляпаса легенько і з кулака, боксує якоби. Дістали такі шуткі. Або я лежу, а він прийде навалиться зверху і тіпа спить. Я аж дихати не можу, часом аж сльози течуть. А він так і буде лежати, поки я кудись йому не вдарю. Садюга, одним словом.

Мій теж любить на мене лягти або сісти, це якщо врахувати, що моя вага 48 кг, а його близько 100))))))))))) А ще, коли я сплю, мої чоловік і доця любляти прийти і почати мене цілувати... Звісно, ні про який сон говорити більше не можна, але й сердитися на них за таке я не можу)))

В мого чоловіка дєло чєсті розбудити мене якщо він раніше встав за мене, тоді він 10 разів стукає дверима, обов"язково щось шукає в шухляді. Та й гладільна доска якраз мрія в 7 годин ранку. А як розбудить,то каже: "Чого то ти вже встала, спи!"

А мій ні, мій мене таким чином будити не стане, він мене просто почне цілувати гладити, ну й все остальне... А коли я починаю жалітися, що я могла б цей час ще поспати, то він теж мені говорить, що потрібно було спати, він же мене не будив...

Пощастило Вам з чоловіком

Мій чоловік може себе так поводити або коли йому щось треба, або коли він вчора конкретно провинився, або вже снідати захотілося.

Я даже не знаю и что такое написать. У мужа нет недостатков, ну и соответственно мне и не с чем бороться. Стараемся друг для друга.

Долго думала, не знала что написать. Но вот сегодня напомнил. Спрашиваю- кушать будешь? В ответ- пока не хочу. Через пятнадцать минут начинает шарить по кастрюлям и шкафчикам. Спрашиваю- что ты ищешь? Как что, еду, почему не кормишь? я голодный ходить должен?

А мене трохи іншує дратує. Сидить сердитий і мовчить. Питаю, що трапилося. У відповідь каже, що дуже голодний і чи довго ще чекати. Йду, готую. Кличу їсти, кличу раз, другій, третій - ніхто не йде. Приходить через хвилин 10-15. Оце називається дуже голодний.

Ой, мой сын такой же! Я уже не раз говорила:"Не понимаю, зачем я грею еду, если ты все равно ешь все холодное!" Такие они есть - что-то отвлечет их внимание - и все, забывают даже про еду. Я стараюсь его держать при себе на кухне - хлеб режет, салат заправляет, зато сразу садится ужинать.

Да, у моего тоже похожее бывает. Просто они или не могут или не хотят мыслить на перспективу. Или может не учитывают, что они не в Макдональдсе, где все сразу горячее, что это еще приготовить-разогреть надо.
А вот еще бывает ситуация, когда вдруг ходит по дому, заглядывает по кухне, потом в холодильник. Спрашиваю: что ищешь? Есть хочешь? Говорит нет и уходит. А через минут 10-15 все повторяется

А у меня другой вираж: готовлю харчишку, он где-то в квартире чем-то занят иду и сообщаю ему, что еда на столе. Он - иду-иду, ой как есть хочется! Мне ж тоже хочется, но сижу терпеливо жду. Пять минут, 7 минут, 10 минут - никого нету. Начинаю с обидой топтать, когда заканчиваю - появляется он со словами "ну а чего же ты меня не подождала... я что, сам теперь буду ужинать?"

Мій взагалі сам ніколи не їсть, навіть якщо я перша поїла, чи взагалі їсти не хочу, все-одно, повинна сидіти поряд... Я цього не розумію, оскільки, навпаки, полюбляю їсти на самоті і в тиші...

Я люблю кушать в компании мужа, и хотя правилами хорошего тона считается не болтать во время еды - расцениваю это как неспешные разговоры за едой. Это интересно. Но только в случае, когда мы оба едим. А сидеть с ним рядом, пока он насыщается - мне такое тоже не по душе, это вечно как мы прилетим куда-то на отдых - я уже поела и чтобы не прибавлять килограмы никогда не ем все эти обильные заграничные десерты. А муж сколько не есть - не поправляется, так он вечно наберет полную тарелку тортиков и ест их неспешно, а я ерзаю на стуле и жду, когда же мое мучение закончится, потому что тортики хочется, а есть можно только "глазами".

У мене ніколи не виникає бажання їсти, коли споживає їжу мій чоловік, адже я завжди їм досхочу (на мою фігуру це не впливає), просто не розумію його, яка різниця, з ким їсти, чому не можна робити це самому... Виникає таке враження, ніби коли він їсть при комусь, у нього покращується травлення

У моего мужа привычка кушать перед телевизором. Даже когда ест супы или борщи, ставит тарелку на табурет и тащит в комнату И дочка увидела это итоже всегда так делает. Уже не знаю как с этим справиться.