У мене рідненька лише сестричка, яку я дуже сильно люблю і без якої не уявляю свого життя. А ще, можна сказати, що маю молодшого брата (моя мама колись його всиновила). Двоюрідніх у нас багато братів та сестер, та всі вони живуть дуже далеко від нас і якщо ми з ними й спілкуємося, то це буває дуже рідко...

Я общаюсь со всеми, кого знаю. Но есть такие троюродные сестры, которые мне ближе нежели двоюродные. Потому что большая разница в возрасте. А вот мой муж с родной сестрой как не прискорбно но не общается. Конечно с одной стороны я его понимаю, но всё время по-тихонечко его пилю что все обиды надо прощать и надо общаться. Зато он любит всю мою "большую греческую" семью. И недавно я попала на телефонный разговор мужа с двоюродным братом. И услышала: жаль что мы с тобой так мало общаемся, а ещё реже видимся! Вот родственники моей жены...я им завидую! Надо бы и нам так встречаться.

Как мне кажется это все зависит от желания, у меня например нет сильного желания общаться со своими двоюродными братьями и сестрами, так я этого и не делаю.

Я еще думаю что зависит от того как воспитывались дети.

В чем вопрос, воспитание играет просто огромную роль.

У мого чоловіка дві сестри і один брат, та він з ними практично не спілкується. Лише на великі свята усі з"їзджаємося до сверухи і там усі бачимося. А так, в буденності - практично чужі люди, у кожного своє життя. Да ще, гадаю, варто взяти до уваги, що всі живуть у різних містах, далеко одне від одного...

У мене багато рідні живуть достатньо далеко 800-1500 км. Але це нам не мішає постійно зідзвонюватися. І як вже там виходить їздити одне до одного в гості. Так що мені здається відстань не показник.
А є одна така сестра, що жила поруч в будинку, але навіть не віталася. Споминали за нас коли їм потрібно.

Если есть желание общаться, то оно есть. А когда не хочется, то и заставлять себя не станешь.

І у нас є такі родичі, які згадують про нас у тих лише випадках, коли їм це потрібно. Хоч мама їх все-одно любить (це мамині племінниці), їздить періодично до них, допомагає їм... А ми з сестрою з ними не спілкуємося. У мене є багато подруг, які для мене значно рідніші від людей, у венах яких тече така, як і у мене кров.

На жаль так часто буває що з чужими людьми легше, і вони для нас стають ріднішими.
Я була в такій ситуації, що коли була потрібна допомога, то моя рідня і друзі прийшли відразу. А от рідня чоловіка забули за нас. Хоча в цій ситуації мова не йшла про гроші.

Добре, коли маєш друга, як брата. Та краще, коли брат, як друг...
Це стара приказка, яку мені завжди хотілося докінчити: якщо не судилося мати другого, то нехай обов"язково буде перше!!!! Різні бувають друзі, та є такі, які поруч із нами упродовж усього нашого життя. Чим вони не рідня?

девочки, поверьте мне, у меня есть брат, он мне и друг, это очень здорово.

Софья дуже гарна приказка!

Мне кажется, что у родных совсем другие отношения.

Які? У мене по сусідству жило два брати, зараз вони є страшними ворогами, уже більше десяти років не розмовляють...
Аврора, добре, що Вам так із братом повезло, дорожіть цим!!! Тільки, якщо не секрет, наскільки я зрозуміла, Ви ще не одружені, а Ваш брат? У нього є уже своя сім"я?

Девочки, а часто вы ссоритесь со своими сестрами/братьями и из-за чего бывают ссоры?

Я с братом ссорюсь редко и то по мелочам, да и миримся мы очень быстро.

А я вообще со своим братом не ссорюсь. У нас нету камней претковения. Скорее брат с моим мужем или папой могут чего-то не поделить.

Я со своей сестрой ссоримся частенько. Она упертая жутко. Ей 22 года, а мне 29 и иногда хочется что-то посоветовать, так она как перепуганная начинает орать, что сама знает что и как делать, ей советчиков не надо.

Я брату советую только тогда,когда он просит. И то,в основном только в покупках