Прочитала я Вашу историю. Серьёзно всё, конечно. Могу порекомендовать хорошего киевского психолога Наталию Шевченко, она мне и моей семье очень помогла.

Спасибо большое! Иногда и правда не хватает разговора с профессионалом, когда сама не вижу никакого правильного выхода из ситуации!

Так є, не по крові, але брат. Звісно, стосунки ми з ним підтримуємо, проте сумніваюся, що колись я стану з ним близькою. Можливо, прийде час, він зміниться і оцінить нашу турботу... проте, я дуже в цьому сумніваюся. Поки він ще навчається (йому тільки сімнадцять років) ми йому потрібні, він щоразу звертається до нас за допомогою (більше до сестри, оскільки він навчається у Львові, де живе вона), та думаю потім, коли він виросте і не потребуватиме нашої допомоги, ми йому станемо не потрібними. Хотілося б, звісно, помилятися та я дивлюся тверезо на речі...

Жизнь покажет. Я всегда верю, что за добром добро будет и наоборот. Может и он Вас удивит и будет внимательным и родным всегда. Жизнь сама расставит все по местам. Все же ваша семья для него самая родная.

я по своим брату и сестре пришла к выводу, что не надо ждать добра или зла, надо воспринимать людей такими, какие они есть. Их поступки вызывают во мне мягко говоря непонимание, отношение к родителям - неприязнь, но это не значит, что я веду себя правильно, а они - нет. Мы разные, ценности у нас разные, так что плясать под мою дудочку они ведь не обязаны. Каждый пусть делает то, что считает нужным, и не нужно никого осуждать.

Да, но когда Вы видите плохое отношения к своей маме, то у вас сразу подсознательно появляется недовольство, это ведь логично.

Наша сім"я для нього не просто сама рідня, вона єдина, адже крім нас у нього більше нікого немає. Для себе я від брата і не чекаю ніякого добра, та дуже хочу щоб ним тішилася мама, щоб їй він не доставляв ніяких прикрощів, адже вона, як ніхто віддала йому найбільше своєї любові...

Ой, как я Вас понимаю. Я каждый день слушаю причитания мамы про сестру, как она плохо к ней относится, и если бы я ее не останавливала, эти жалобы длились бы целые дни. Ваша мама не мучает Вас такими же проповедями про несправедливое отношение брата?

Меня они уже если честно, злят не меньше самого отношения сестры

Софья, а почему у Вас нет понимания с братом? Просто Вы пишите, что воспитывали его все вместе, росли рядом, переживали, а тут бац и не надеетесь стать очень близкими, ну как-то не ясно.

Мабуть причина полягає в тому, що ми різні люди і у нас різні цінності в житті... Раніше ми надіялися, що це у нього перехідний вік, та зараз бачимо, що це така людина. Він звик брати, звик, що ми повинні для нього щось робити... а взамін віддавати нічого не вміє((( для нього близькими є друзі, а ми - це люди, яких потрібно тільки використовувати... ну, якось так...

вот часто в таких случаях говорят, мол сами не воспитали в ребенке чувства уважения и благодарности к близким. Но на примере своей семьи могу точно сказать, что от воспитания эти качества зависят не всегда. Есть характер, и действительно как Вы сказали, Софья, что такой он человек. Наверное, лучшее в этом случае просто перестать от него ждать благодарности и отдачи.

Я в цьому впевнена, що виховання відіграє зовсім мізерну роль у формуванні свідомості та характеру людини... Малий виховувався аналогічно, як ми з сестрою, ба навіть краще, оскільки був огорнений куди більшою любов"ю та турботою ніж ми... Вдячності я від нього вже давно не очікую, проте чесно скажу, надіюся на чудо, надіюся, що колись він зрозуміє, як йому повезло у житті і просто, нехай не я з сестрою, а мама, почує від нього слова подяки... адже це так мало і водночас так багато...

Памятник поставить Вашей маме. Это подвиг, многие своих детей не могут окружить любовью и заботой, а тут помимо своих деток и племянника воспитать как сына... Просто нет слов
у меня мама уже настолько зациклилась на сестре, что уже месяц как и по телефону, и вживую постоянно называет меня ее именем. Мне это не нравится ужасно. А еще больше не нравится, что это уже просто психоз - человек живет этой обидой на дочку, и кроме как дочка ее больше в жизни ничего не интересует. Но я по-прежнему стараюсь давить в себе гнев и просто абстрагируюсь

Я даже не знаю, лен, Вы может говорили ли бы с ней о сестре постоянно, с сестрой как-то говорить, я даже не знаю. Я всегда хотела иметь родную сестру, но увы.

ох Аврора, у нас с мамой итак только одна тема для общения - я выслушиваю ее обиды и упреки на сестру... и даже когда мне уже это поперек горла - у нее нескончаемый поток комментариев на этот счет. С ними обеими говорить бесполезно, это какой-то психологический вампиризм, причем обоюдный.

Я вчора передивилася фільи "Мій ангел охоронець"... передивилася, це важко сказати, бо я весь його проплакала. Якщо Ви, Лен, його ще не бачили, то подивіться. Я зовсім не натякаю, що Ваша сім"я буде схожою до тієї, що у фільми, да й проблемі ваші далеко не такі страшні. Просто там гарно показані відносини мами з дітьми... Знаєте, дитина, яка є хворою, або, як у вашому випадку, коли у дитини не складається особисте життя, вона є такою, якою мама більше опікується... і це нормально... гадаю, кожна з нас чинила б так само...

Спасибо, Софья. Наверное, Вы правы. Я просто хочу, чтоб моя мама жила счастливо, несмотря на проблемы. И Вы верно сказали - проблемы то не сильно большие, на них свет клином не сошелся. Но нет же, их обоих заклинило друг на друге. И я уже заметила, что как бы сестра ни поступала, в любом случае маму это не устроить. Это уже по инерции, она не может трезво смотреть на вещи. Даже когда сестра по-человечески старается и переступает свои амбиции, мама найдет за что к ней прицепиться.

А яку позицію при розмовах про сестру з мамою займаєте Ви? Спробуйте стати на захист сестри навіть якщо Ви розумієте, що це абсурд. Звісно, у нас із сестрою стосунки кардинально відрізняються від ваших, та ми завжди стоїмо горою одна за одну, коли мама чимось незадоволена. Мама навіть іноді ображається, що нічого нам не можна сказати... хоча, думаю, насправді вона тішиться від цього... Думаю, Вашій мамій теж було б приємно усвідомлювати, що вразі чого, Ви станете гарною підтримкою для сестри. Можливо я не права, та гадаю, що оскільки Ваша сестра не є щасливою, оскільки вона себе ні в чому не реалізувала так як слід (адже народити дитину, це не означає стати гарною мамою і реалізувати себе, як мама), Ваша мама постійно турбується про її майбутнє... Ось порівняйте себе і свою сестру... так, у Вас є проблеми зі здоров"ям, але Ви сильна людина, Ви їх подолаєте, у Вас чудові відносини з чоловіком, Ви маєте гарно оплачувану роботу... Ви маєте голову на плечах, адже маєте чітку мету і робите все для її здійснення... Вашій мамі немає потреб хвилюватися за Вас, оскільки вона знає, що Ви дасте собі раду, чого не зробить Ваша сестра... Спробуйте переконати маму в тому, що вразі проблеми, Ви станете опорою для своєї сестри. Мені чомусь здається, що це подіє, як заспокійливе для Вашої мами... Оце вже я наговорила...

да, Вы абсолютно правы, Софья, что я должна быть сильным плечом для сестры в случае возникновения у нее проблем. И я не против, правда когда мне не врут. А то было пару раз, что просили денег на несуществующие проблемы.

Я итак защищаю сестру, потому что реально вмешиваться в ее жизнь и диктовать ей на четвертом десятке жизни, какого цвета носки одевать, это уже слишком

А попросить сестру просто сесть и поговорить по душам, рассказать все друг другу, сказать сестре, что она может Вам доверится всегда и ждать от Вас помощи.